Найробі це столиця Кенії, місто в якому живе 2 млн народу. З них близько 1 млн. заробляє менше 1$ на день. Зараз подивимось на їхній громадський транспорт.
Зазирніть у міста, що стрімко розвиваються і швидше за все побачити щось на кшталт фото вище. Багато бусиків, що когось чекають чи думають куди б це поїхати. Інколи на них є якісь таблички чи навіть просто писані від руки аркуші паперу. Доводиться догадуватись що воно таке і куди оця розвалюха їде.
У Найробі їх називають “мутатус” (mutatus). Це такі приватні мікроавтобуси, що за невелику ціну довезуть вас у популярні місця. Вони формують базову маршрутну мережу міста. Зазвичай у них є маршрути, яких вони дотримуються та інколи вони можуть від них відхилятись, залежить чи домовитесь з водієм. Швидше за все вони проїдуть крізь певні ключові точки, та не обов’язково тим шляхом, на який ви розраховуєте. Також ніколи неясно коли саме автобус рушить, інколи вони їдуть лише коли вщерть повні.
Матату (мікроавтобуси, громадський транспорт) зазвичай використовують для поїздок між центром Найробі та околицями. Бувають різного розміру, від 14 до 50 сидячих місць. Часто стають учасниками ДТП. Зазвичай переповнені й перевантажені. Оскільки ніяких ліцензій на них непотрібно, то їх водії часто порушують Правила дорожнього руху – їздять по тротуарах, перевищують швидкість, здійснюють небезпечні маневри та обгони по зустрічних смугах руху.
Місцеві ентузіасти спробували скласти мапу маршрутів й побачити якими принципами керується ця напів-саморегульована мережа транспорту. І хоча ніхто її не планував – у ній більше логіки ніж ви б могли подумати (картинка клацальна)
Бачите? Всі їдуть в центр!
Вони самоорганізувались у маршрути з метою вигоди. Привчили пасажирів чекати транспорт вздовж найзручнішого водіям шляху аби не їздити й не визбирувати їх поодинці. Ідея оптимального шляху виникла з самої економічної природи перевезень.
Але потім почались проблеми. Більшість з них їдуть в центр створюючи на під’їздні та в ньому неймовірні затори. Але ж Найробі достатньо велике аби існували великі потоки людей, яким не обов’язково треба саме в центр! А це означає, що потрібна ефективніша мережа, котра передбачає пересадки. Це те, що завжди працює погано у неорганізованих перевезеннях. Кожен водій хоче їхати в центр, оскільки це найбільш рибне місце. Він ніяк не узгоджує свої дії з рештою водіїв, його цікавить лише наповнити автобус на окраїні й завезти всіх кудись в центр. Ну і в зворотній бік. Ця проблема присутня всюди, де перевезеннями керують водії автобусів.
Правильна організація ж передбачає частий рух транспорту між важливими точками, які повинні поєднуватись із великими транспортними вузлами у передмістях, до яких людей звозитимуть з околиць. Це потребує великої комунікації й постійного контролю, тож дуже мала ймовірність, що таке виникне чисто еволюційним шляхом.
В результаті один район міста стає перенасиченим транспортом, в той час як у інших районах його дуже бракує. Крім того між районами часто немає іншого варіанту доїзду крім як через центр. Щоб створити транспортну мережу потрібно багато зусиль та планування, зазвичай це неможливо без впливу міської влади.
Ця ж проблема виникла коли автобусні перевезення у Великобританії вирішили зробити приватними. Несподівано виникло багато маршрутів, що дублювали один одного й конкурували між собою ціною. Усі вони їхали в найбільші ділові центри. А усі решта маршрутів щезли, бо були економічно невигідними. Повноцінна транспортна мережа, котра є винятково приватним бізнесом – є мертвонародженою, оскільки вимагає співпраці людей, які є конкурентами.
Трішки відео з Найробі:
Влада міста зобов’язана зруйнувати таку мережу і створити нову – логічну, котра б зв’язувала все місто, аби подорож між довільними точками була максимально зручною. Так зробили у Сантьяго (Чилі) в 2007-ому році (вікі). Перехідний період – звісно ж пекло, та коли система готова – ви отримуєте мережу, якою легше користуватись для поїздок по всьому місту. Її легше оптимізувати, легше вивчати й адаптовувати під поточні потреби. Ну і значно менше транспорту в центрі.
Висновки? Хаотична транспортна мережа, керована самимим водіями, є звісно до певної міри ефективною. Але не з точки зору всього міста.
Ця стаття є перекладом, оригінал тут.
Від перекладача: ця стаття мені чимось нагадала нашу львівську ситуацію. Звісно в нас все краще – все ж таки є якісь стабільні маршрути, не все їде лише в центр та й самі автобуси не настільки гроби. Але з іншого боку у нас теж майже все їде ЧЕРЕЗ центр, теж їздить як хоче і коли хоче, нафаршировує людей по самі вінця і таке інше. Попередня транспортна мережа теж виникла винятково еволюційним шляхом – власне теперішня її дублює на відсотків 70… По суті нашими перевезеннями керують приватники, добре хоч не самі водії. З компаніями-перевізниками легше домовлятись, але знову ж – лише до певної межі. Думаю помітно що є маршрути якими перевізники їздити хочуть, а є такі, де автобуси не їздять – бо перевізнику невигідно. Оцим і нагадало Найробі. Що з цим робити? Як зробити співпрацю з приватними компаніями-перевізниками взаємовигідною? Читайте про покілометрову оплату, вона може вирішити цю дилему.