Що насправді запроваджують у громадському транспорті?
У соцмережних дискусіях не вщухають суперечки чим насправді є те, що впровадили у Львові (як й інших містах України): електронний квиток чи електронну оплату?
Спробуймо розібратися.
Нагадаємо, що до 2017 року проїзд у громадському транспорті в Україні можна було оплачувати лише готівкою. Інші способи оплати не були передбачені (читай: не були дозволені) законодавством. Після ухвалення законопроєкту №4121 ситуація змінилася, і українські міста розпочали впровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду (АСООП) в пасажирському транспорті. Скорочено і простою мовою це назвали: електронний квиток / е-квиток.
Цікаво читати, що тоді говорили і планували 🙂
https://www.radiosvoboda.org/a/e-ticket-how-where-when/28336962.html
До речі, цікавий факт: хоч закон ухвалено у 2017 році, коли у Верховній Раді більшість складалася з БПП та НФ, але “турбо-режим” існував вже тоді (і насправді завжди). Справа в тім, що закон був сирим і досі має повно недопрацювань, які заважають нормально розвинути систему. Одним з багатьох доказів є те, що, наприклад, у січні 2022 року (через 5 років після ухвалення основного!) народні депутати України проголосували у першому читанні за новий законопроєкт, що передбачає визнання електронного квитка для проїзду у транспорті на рівні з паперовими аналогами. І знаєте, що найцікавіше? 🙂 Його досі не ухвалено. Так-так, лежить в парламенті і чекає …
Вдумайтеся. Минуло 4 роки, і лише тоді хтось зрозумів, що е-квиток не прирівняно за статусом до паперового. Вкотре хочеться згадати про всіх тих диванних експертів соцмереж, які звинувачують мера чи якогось чиновника, що в їхньому місті не впроваджують е-квиток, бо мер/чиновник не хоче цього робити, бо хоче відкат та/або чорну готівку 🙂
То що написано в законі від 2017 року?
Ключові терміни, якими тоді доповнили інші, вже наявні закони:
“автоматизована система обліку оплати проїзду – програмно-технічний комплекс, призначений для здійснення обліку наданих транспортних послуг за допомогою електронного квитка”;
“електронний квиток – проїзний документ встановленої форми, який після реєстрації в автоматизованій системі обліку оплати проїзду дає право пасажиру на одержання транспортних послуг”;
“квиток – проїзний документ встановленої форми, який надає право пасажиру на одержання транспортних послуг”;
Як бачите, терміну “електронна оплата” в транспортному законодавстві не існує.
Якщо ж просто загуглити “що таке електронна оплата“, то основі результати пошуку будуть такими:
Електронний платіж (Вікіпедія)
Проте, дискутанти соцмереж та прихильники зради, вважають інакше. Для них “електронний квиток” (особливо у Львові) це ціла низка рішень та можливостей для пасажира:
- безготівкова оплата
- наявність проїзних квитків тривалої дії (місяць, квартал, рік і т.п.)
- безплатна пересадка на інший маршрут впродовж відведеного часу
А для особливо посвячених в тему ще має бути оплата за кілометри (оплата транспортної роботи перевізника), але для більшості людей це незрозуміло і нецікаво.
І от через те, що більшості з вище переліченого так і не впроваджено (хоча плани такі були), того й виникають срачі з приводу “електронний квиток” чи “електронна оплата”.
Отже, у Львові як і в інших містах України впроваджено саме електронний квиток, а точніше: автоматизовану систему обліку оплати проїзду (АСООП). Можливості такої системи в кожному окремому місті — це вже нюанси, які зокрема залежать від інших норм українського законодавства та бачення і бажання місцевої влади.
Щодо оплати транспортної роботи, то:
по-перше, в міському електричному транспорті вона передбачена профільним законом, проте на практиці не відбувається у всіх великих містах України. У менших (типу Івано-Франківська, Хмельницького або Черкас) її платять, але по-факту її розмір визначає не умови перевезень (розклад руху, розмір рухомого складу, і т.п.) тобто комфорт для пасажирів, а можливості місцевого бюджету з врахування бачення місцевої влади. Тобто чи розуміє міський голова і депутати, що якісний громадський транспорт коштує грошей і потребує збільшення операційних видатків. Якщо не розуміють, то все ясно, але навіть якщо розуміють, то все впирається у дууууже скромні можливості місцевих бюджетів.
а по-друге, в автобусах оплата транспортної роботи не передбачена законом “Про автомобільний транспорт“. Тобто всі автобусні перевезення, як міські, так і з Києва до Варшави мають працювати на умовах самоокупності. Тому в нас і переважають “маршрутки”, бо інакше самоокупності не буде.
Ось докази:
Відомо, що наразі система е-квитка ще повністю не розгорнута і ряд функціоналу має ще запрацювати. Коли можна очікувати на перехід при якому місто оплачує перевізникам кошти за кілометр виконаної роботи, що є кінцевою метою запровадження АСОП у Львові?
Найперше треба зрозуміти, що є дуже багато факторів, які впливають на роботу системи. Так, кінцевим фунціоналом передбачено, що ми мали б перейти на оплату транспортної роботи. Тобто оплачувати перевізникам за кожен кілометр, який вони проїжджають. Чи то трамвай, чи тролейбус, чи автобус. Але на сьогодні в Україні навіть законодавства під оплату за транспорту роботу немає. Спілкувалися з іншими містами. В нас є певна робоча група під головуванням заступника міністра інфраструктури і зараз допрацьовується і напрацьовується законодавство, яке дасть можливість Львову серед інших пілотних міст перейти на оплату транспортної роботи.
Не зовсім зрозуміло, як можна впроваджувати якісь пілотні проєкти, якщо законодавство НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ оплату транспортної роботи для автобусного транспорту 🙂 Якщо ВРУ не проголосує зміни до законодавства, то жоден пілотний проєкт не допоможе!
Отже, у розвинених країнах світу міські та приміські перевезення незалежно від виду транспорту працюють на умовах суспільних послуг загального економічного інтересу, тобто фінансуються з бюджету (кошти зібрані від пасажирів стають частиною доходу бюджету). В Україні — ні.
Читайте також:
Львівський е-квиток: що мало бути і що вийшло